Люди, які доклали всі зусилля на розвиток 75-ої школи

Два століття тому, 1809 року, в Бутишевому провулку дерев'яний одноповерховий будинок потопав у буянні квітучого садка. То було Києво-Печерське приходське училище, що утворилось із нижніх класів Київського народного чоловічого училища.

Так починається історія середньої загальної школи № 75. З 1850 року це було одноповерхове (зараз їх три, другий поверх добудували у 1901 році) однокласне народне училище. У 1894 році воно стало двокласним. У 1917 році заклад став школою прапорщиків, а через рік — трудова школа. 1922 року школа стала інтернатом для учительських дітей. З1928 по 1930 роки інтернат перетворився у лікбез. Також школа встигла побувати інститутом благородних дівиць,стайнею та, навіть, шпиталем у роки війни (тоді вже було два поверхи). Врешті-решт у 1934 році — це загальноосвітня школа. Після прийняття незалежності 24 серпня 1991 року школа стала називатись середньою школою № 75. З 2005року вона стала спеціалізованою школою з поглибленним вивченням української мови. Після відзначення двохсотріччя школі надали статус гімназії, і вона тепер має назву Печерська гімназія №75. У наш час, це навчальний заклад I—III рівня акредитації.

У історію розвитку школи зробили свій вклад титулярний радник Несторович (18091831рр.), протоієрей Микільського військового шпиталю І.М. Масловський (18591901рр.), В.Д. Тищенко (18721904рр.), Н. Чапліна (18841894рр.), М. Дроб'язок та Т.Дроб'язок, О. О. Селюцька і багато інших. З відомих людей вчився тут віце-прем'єр  В.Хорошковський,, а  один з учнів школи, Денисенко Орест, навіть знявся у кіно, у фільмі «Мийники автомобілів».

На сучасному етапі існування гімназія  не втрачає тієї духовності, яка впродовж стількох років плекається в затишних стінах нашої Альма-матер. Педагогічний коллектив - це компетентні, творчі й талановиті вчителі та вихователі з великим досвідом, інноваційним мисленням. Девіз вчительського коллективу - кожна дитина талановита, потрібно знайти і розвинути цей талант. Саме тому тут радо зустрічають всіх бажаючих навчатись. Але найголовніше в гімназії - діти: розумні, невгамовні, обдаровані. Вони співають, працюють, грають, займаються науковими дослідженнями, є переможцями олімпіад, конкурсів, різноманітних спортивних змагань. Досягнення наших учнів - це гордість для всього закладу.

Печерська гімназія № 75 має чудові давні традиції: зустріч з випускниками, родинні свята, зустрічі з відомими театральними діячами, художниками, письменниками та ін.. Кожне свято - це чудова нагода гідно поцінувати творців сьогодення, зазирнути в завтрашній день, доторкнутися до чудових спогадів про своє дитинство, відчути затишок та гостинність своєї альма-матер.

У різний час директорами школи були: Погоненко Х. О. (з 1809 року), Петренко С.І. (з1943 року), Михайленко М. О. (з 1946 року), Зімбовський М. В. (19511971), Суворова В. В. (19721975), Туріцин М. Ф. (19751977), Сабадаш Р. П. (19771998), Євдокімова С. М. (19982003), Ратушна А. М. (з 2004 року).

 

Погоненко Хрисан Олександрович

Директор училища 1809 року

Саме йому довелося стати на чолі Києво-Печерського училища на Бутишевому провулку (у майбутньому спеціалізована школа №75), що складалось із двох відділень: чоловічого і жіночого, заняття в яких проводилися нарізно, але знаходились вони в одному будинку. Утримувалось училище за рахунок Магістрату. Києво-Печерському чоловічому училищу виділялось 480 рублів на рік, Києво-Печерському жіночому - 450 рублів. Ці кошти надавались на зарплату вчителю і залежали від кількості учнів у класі. Утримували і опалювали будинки також за рахунок Магістрату. Знаходилися вони, як і всі учбові заклади, в підпорядкуванні Попечителя Харківського учбового округу, що охоплював всю Лівобережну Україну і Київ.

За його директорства в училищі викладалися такі предмети: 

  • Закон Божий і Священна історія;
  • читання на російській і польській мовах;
  • писання на двох мовах;
  • початки латинської мови;
  • перші дії арифметики;
  • початки географії, зокрема російської.

До приходського училища директор приймав дітей всіх станів обох статей, хлопчиків не молодших 8 років, а дівчат не молодших 7 років і не старших 11 років. Від учнів не вимагалось ніякої плати і ніяких попередніх відомостей. Навчання мало проводитись в усі дні, крім неділі і свят, по 5 годин на день від закінчення польових робіт і до початку їх наступного року.  Учитель основних предметів (крім Закону Божого) мав жити в будинку при училищі. На публічний екзамен, який мав проводитись у червні, запрошувались чиновники з повітового училища. Якщо учень не показував точних знань, то залишався на другий рік.

Петренко Степан Іванович

Пам'ять про роки ВВв завжди залишиться, як один з етапів формування школи.

20 грудня 1943 року Київ було звільнено від німецьких окупантів. У школі під керівництвом директора Петренка Степана Івановича заняття були відновлені. 

1 жовтня 1944 року учні та вчителі школи №80 перейшли до приміщення школи №75 у зв'язку з малою кількістю. У першу чергу було підготовлено бомбосховище у підвальному приміщенні і сформовані ППО.

Війна ще продовжувалась, а в школі уже налагоджувалося мирне життя. І на директорові лежала велика відповідальність за долю і життя учнів школи. Треба було діяти чітко і рішуче, бо учні (а школа була чоловіча) приносили до школи гвинтівки, патрони, гранати, порох, який заради розваги кидали у вогонь печей, якими опалювалася школа. Та й можливість бомбових ударів також не виключалась. 

Колектив школи у 1944 - 1945 н.р. працював з надзвичайним напруженням і особливою відповідальністю. Весь колектив прагнув бути «Достойними синами своєї Батьківщини, достойними героями Червоної армії», - так сказав на підсумковій педраді в кінці навчального року директор Петренко С.І.

Михайленко Михайло Олексійович

Працював з 1946 року

Директор школи - фігура центральна 
Як кажуть в народі - всьому голова!
 Директор на місці - той школа у шані 
І як він скерує - так підуть діла!


Із 2 січня 1946 року директором школи працював Михайленко Михайло Олексійович. Із його наказів по школі можна зробити висновок, що він був людиною рішучою, суворою і, навіть, дуже суворою.

Школа продовжувала залишатися чоловічою ще тривалий час. З 1951- 1954 років у приміщенні школи розташовувалась у другу зміну школа №90, поки будувалося її власне приміщення.

Зімбовський Микола Васильович

Працював з 1951року по 1971 рік

В довоєнні роки був морським офіцером. Після війни почав працювати вчителем історії, згодом став директором.

Люди говорять про нього, як про поважного, розсудливого та поміркованого кервівника, який зробив великий внесок у розвиток школи.

При Зімбовському була завучем Сердюк Анастасія Василівна, яка жила в школі, в трудовій книзі один єдиний запис - СШ №75, пропрацювала 35 років. 

Зімбовський М.В. викладав історію і доклав багато зусиль до звільнення підвального приміщення поліграфічною фабрикою і обладнання там класів та їдальні. При ньому також було надбудовано третій поверх школи. У такому вигляді вона існує і досьогодні.

Похований на Лісовому кладовищі.

Суворова Валентина Василівна

Працювала в 1972-1975 роках

Бaгaтo дoріг  нaм життя прoпoнує, 
Бaгaтo притoк y життєвій ріці,
Тa кoжний дoрoгy  свoю o6ирaє. 
Однy з них o6рaлa й вона у житті.
Якщo ти yчитель - ти дo6рa людинa, 
Якщo ти yчитель - тo лю6иш ти трyд, Якщo ти yчитель - дoрoгa  єдинa, 
Якщo лише люди  в мaй6yтнє ідyть…


За спеціальністю була вчителем історії, згодом стала директором нашої школи, була рішучою, доброю, людяною.

В роки роботи в школі, вона домовилася і почала завозити добротні меблі у школу.

Попрацювавши недовгий час, стала завідуючою Печерського районного відділу освіти.

Туріцин Микола Федорович

Був директором школи з 1975 по 1977 роки.

За спеціальністю вчитель англійської мови, потім директор. За роки роботи в нашій школі зарекомендував себе як добра, чуйна людина. Дуже прекрасний організатор. Лаконічність та хронологічний порядок - це було основним. Завжди вислідковував час. Був директором-новатором. 

Микола Федорович започаткував роботу груп продовженого дня. 

Замовив і організував доставку меблів із Закарпаття для всієї школи. Всі кабінети були оснащені новими шафами та полицями, які знаходилися у школі до недавнього часу. 

Згодом його відправляють на 2 роки на курси підвищення кваліфікації на Кубу, повернувшись, він став директор центру державних курсів з англійської мови у м. Києві, де й працює до сьогодні, проживає у м. Києві.

Сабаддаш Рада Петрівна

Працювала директором школи з 1977 р. по 1998 р.

За спеціальністю вчитель російської мови та літератури. Цікава історія минулого. Одного разу знайомиться зі своїм майбутнім чоловіком - композитором Сабодашем, який і допоміг їй стати бібліотекарем, вчителем у  школі № 80  м. Києва. Вона мала організаторські здібності, була начитаною, вміла знайти спільну мову з усіма співрозмовниками, її співучий голос зачаровував кожного. У неї народилося 2 сини. 

А згодом - вона директор. З 1983 по 1998 роки переймалася життям нашої школи. У районі її називали матір ю-рятівницею, тому що вона мала почуття людяності до всіх дітей, які шукали собі місце навчання. 

Організувала школу повного дня. Навчання проходило у дві зміни.

На другому поверсі нашої школи, разом з Містєчкіним зробили галерею картин. Всі стіни за її директорства були розфарбовані, ці картини освітлювалися і залишились дивувати своєю красою і досьогодні.

Радда Петрівна першою відкрила вікно в Європу. Діти нашої школи одні з найперших отримали чудову можливість в 1985-1988 роках їздити за кордон (Франція, Голландія, Австрія).

Євдокімова Світлана Миколаєвна

Працювала директором нашої школи з 1998 по 2003 рік.

Директор - це наша совість
Взірець в житті єдиний
Без цього життєва повість
Не пишеться у людини.
Не має свого він часу
Життя його - тільки школа
Директор - це дружні класи, 
Директор - це така доля.


Була вчителем російської мови та літератури, згодом зарубіжної літератури в Бортницькій загальноосвітній школі, де працювала разом з нашим теперішнім директором Аллою Миколаївною. А згодом вони разом перейшли працювати у школу №75 на Печерську, де Ратушна А.М. стала завучем, а Світлана Миколаївна - директором. 

Завдяки її зусиллям був утворений актовий зал на третьому поверсі, який існує і досьогодні. 

Вона була доброю, людяною, проймалася піклуванням  бідних дітей. Любила порядок і чистоту.

Ратушна Алла Миколаївна

З 2004 року і до цього часу

Директор спеціалізованої школи № 75
з поглибленим вивченням української мови 
Печерського району м. Києва;
Заслужений вчитель України;
Кандидат економічних наук;
Депутат Дарницької ради;
Голова фракції «Блок  Леоніда Чернівецького»
Дарницької ради


Чарівність. Мудрість. Впевненість у досягненні мети. Саме це характерне для  жінки - сучасниці Алли Ратушної. Вона твердить , що це їй передалося від мами, Ніколаєнко Олександри Іванівни, вчителя математики середньої школи № 127 м. Києва Цю школу  Алла Миколаївна закінчила зі срібною медаллю, завдяки мудрим настановам улюбленого класного керівника - своєї матусі. У цьому ж класі їй судилося зустріти свою майбутню долю - Ратушного Олега Павловича. Цей шлюб справді є зразком для багатьох у вмінні цінувати один одного, підтримувати, кохати. Доля їм подарувала сина Вадима, який вже 5 з половиною років радує батьків.

За покликанням Алла є педагог. З 1992 року почала працювати у середній школі № 305 педагогом - організатором. Паралельно навчалася у Київському державному педагогічному університеті  імені Михайла Драгоманова.  1995 рік - вчитель гімназії імені Тараса Шевченка . Це час здобуття досвіду. З роботою справлялася легко, бо любов до  дітей робить справжні дива. А  в 1998 році  її надзвичайна відповідальність, колосальні організаторські здібності, відданість  своїй професії були високо поціновані : нашій сучасниці було  запропоновано посаду заступника директора  середньої школи № 75. У цей час вона здобуває другу вищу освіту, навчаючись у Київському національному торговельно- економічному університеті. У 2003 році отримує диплом економіста з правом стажуватися за кордоном.

Після народження сина Вадима лише вісім місяців змогла витримати без улюбленої роботи. У 2004 році була призначена директором СШ № 75. Сім я з розумінням поставилася до запропонованої відповідальної посади і підтримала.  Завдяки старанням  нового директора через рік школа отримала статус спеціалізованої. У 2006 році Алла Миколаївна спробувала себе на політичному поприщі, і - стала депутатом Дарницької районної ради. 

2008 рік став найуспішнішим : присвоєння державної нагороди « Заслужений вчитель України», звання кандидата економічних наук підтвердило правильність обраного шляху. 

Всі її перемоги здобуті завдяки її відповідальності, невичерпної працездатності та людяності.

Справжнім щастям для Алли Миколаївни є приносити радість людям, віддавати їм тепло свого серця. А для цього самому потрібно бути високодуховною особистістю. Тож життєвим кредо є вислів: "Нехай світ стане краще, і нехай це почнеться з мене".